В історії – майбутнє

В історії закладено наше майбутнє. Якщо воно було темним, то яка прозорість і чистота може бути у нас попереду? Постійне відкладання ревізій минулого призвело до того, що академічна спільнота воліє ніяково посміхатись, коли чує про темні сторони минулого, особливо ж коли йдеться про людей на керівних посадах. Останні воліють видавати себе за ідейних борців за Україну, яких били, знищували, на яких нападали “злі пси режиму”, забуваючи, що самі були партійними представниками цього режиму. Так, власне, твориться міф, який часто стає для більшості умовною правдою. Ось ще один приклад такої “правди” від одного з “найбільших патріотів” університету Тараса Салиги, якого “переслідувала” радянська влада. Треба згадати Світлої Пам’яті письменника Івана Гнатюка, який був арештований за участь у підпіллі, засуджений на 25 років концтаборів, пройшов усі кола пекла радянської системи, вийшов з важкою формою туберкульозу. Опинився на волі без засобів до існування, важко хворий, відкинутий системою на соціальний маргінес. І ось за такого – зруйнованого зовні, але сильного духом узявся критик Салига Т.Ю. А далі читайте і робіть висновки…

P_20140416_145042

P_20140416_145051

P_20140416_145104

Джерело: Стежки-дороги. Спомини. – Дрогобич: Вид. фірма «Відродження», 1998. – 496 с.

Щодо прозорості прийняття рішень в ЛНУ

Привілей на інформацію?

robota_forumu._dzerkalna_zalaЩопонеділка в Університеті відбувається засідання ректорату, де обговорюються важливі питання життя академічної спільноти. Скільки працівників Університету, крім проректорів, деканів, керівників окремих підрозділів, знає, які саме важливі питання і як вони там обговорюються?

Формування порядку денного відбувається в п’ятницю на нараді ректора та проректорів. Хіба не можна в той же день опублікувати порядок денний та документи, які виносяться на засідання ректорату (службові подання, рапорти, листи міністерства, проекти положень, інші документи), на сайті університету? Тим більше, що тоді керівники структурних підрозділів мають більше часу на фахову підготовку до обговорення цих питань, що природно підвищує якість прийняття рішень.

На тому ж сайті в понеділок мав би бути оприлюднений і протокол засідання ректорату. Це є важлива риса відкритості, публічності та приклад доброго менеджменту в університеті. І головне, що це є звичайна доступна інформація саме для академічної спільноти – про питання, які є важливими…

Коли ХХІ століття прийде у Львівський університет?

Джерело: Університет Ізсередини

 

Більше того, розкажіть, як ЛНУ перейшов у режим прозорості і відкритості? Збоку видно лише подібні сторінки в інтернеті (фейсбуки, контакти тощо).  Де ж конкретні дії? Темно-темно…

Конкурс триває

Конкурс на зайняття посади ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка триватиме до 17 квітня. Кажуть, мав би закінчитись вже сьогодні, 14-го, проте…

Говорять про таких кандидатів (остаточно інформацію ще не підтвердили):

Андрій Бойко – декан юридичного факультету;

Ярослав Гарасим – декан філологічного факультету;

Олексій Сухий – завідувач кафедри новітньої історії України;

Володимир Мельник – декан філософського факультету;

Сергій Реверчук – завідувач кафедри банківського і страхового бізнесу;

Михайло Зарічний – декан механіко-математичного факультету.

 cats

Розмаїття кандидатур вражає – так, певно, думає кожен. Не зовсім об’єктивно, але чому б не об’єднатися у єдину команду заради благородної мети – порятунку Університету? Адже серед кандидатів – представники абсолютно усіх сфер діяльності: юрист, філолог, історик, філософ, економіст, математик. Може саме різнобічності нам не вистачало? Що скажете?

Без коментарів

Якщо сьогодні молодим людям, які намагаються щось змінити, постійно кажуть «не забувайте, хто вас створив», твердо повертаючись до минулого, то повернімося на півстоліття назад…

Далі – без коментарів.

P_20140409_151439

P_20140409_151648

P_20140409_151659

Джерело: Культурне життя в Україні: західні землі. Т. 3 / Упоряд. Т. Галайчак, О. Луцький. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича HAH України, 2006. – 856 с.

Публіцистика кочення бочки: тоді і тепер

Чи може Університет називатися Університетом, коли у ньому з’являються такі статті Ярослав Гарасим, Іван Франко: філософія національного поступу // «Каменяр», №5, травень 2011 р. ?

Публікація була частиною «ширшої кампанії», організованої в Університеті проти одного з найбільш знаних українських істориків у світі – директора Інституту історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка, професора Ярослава Грицака.

А для порівняння – стаття, яка з’явилася також на сторінках університетської газети. Але у 1950 р. і в радянському університеті…

10153001_1395673767377320_760916353867236872_n

Джерело Університет Ізсередини

Фото звідти ж

Уривок зі статті Ярослава Гарасима: «Когнітивний потенціал модерно-ліберально-космополітичної прогресивної історіософії та методології Я. Грицака як єдино правильного (на зразок марксизму-ленінізму) вчення дає справді несподівані результати, згідно з якими постать Степана Бандери цинічно і безглуздо прирівняно до передовика шахтарських забоїв Стаханова, а Українську Повстанську Армію – до загонів Нестора Махна. За таке розуміння історії цей титулований учений навіть у радянській школі отримав би двійку, як той, що недооцінює роль особистості в історичному процесі та не вміє аналізувати мету й завдання учасників збройного конфлікту. Натомість ліберальна та москвофільська братія атестує таку позицію найвищими стипендіальними балами та новими ґрантовими контрактами».

Запитання таке: тоді в Актовій залі на урочистій академії, при кількох сотнях людей ми слухали публіцистичний виступ про Івана Франка чи просто спостерігали за тим, як правильно котити бочку?

У нас проблеми

У нас проблеми особисті — одному дісталося більше, другому менше, тому й заздримо один одному. У нас проблеми суспільні — через гордість не переступимо навіть тоді, коли від того залежить чиясь доля. У нас проблеми невиліковні — сліпа віра у те, що минуле воскресне, прийде й порятує.

Вітальне слово Ректора Університету

ректор

Іван Вакарчук — ректор університету з 1990-го по 2013-ий. Можна багато говорити про багаторічне керування (таки багаторічне, бо деякі з нас прожили менше, ніж він був ректором), однак у 2014-му Іван Вакарчук таки відмовився від участі в конкурсі.

«Треба пояснювати моє рішення широкоформатно. Я просто вважаю, що дуже багато зробив для університету впродовж цих років, коли керував. І гасло, під яким керував університетом і всіма своїми колегами, те, щоб він був національним, українським за духом і європейським за зразком. От і все – і я вже вирішив не брати участі у виборах ректора», – зазначив колишній ректор Львівського університету ім. І. Франка Іван Вакарчук ЗІКу.

В той час, коли ми вишукуємо блохи у поведінці один одного, офіційний сайт університету все так же майорить гаслами Івана Вакарчука. Вже рік — він не ректор. Вже навіть в.о. ректора є. Вже навіть нові вибори, нове життя, постреволюційний університет, усе спочатку, усі святі і т.д. А Іван Вакарчук досі з мережі вітає нас на сайті університету. Сторінку сховали, проте не видалили. Так, про всяк випадок…

Ймовірно, після цієї публікації сторінку таки закриють. І довго казатимуть, що то наклеп (для того й скрін), і шукатимуть винних, і знайдуть. Кричатимуть про Європу, високі моралі і вічні ідеали. Писатимуть про майбутнє, ой як важко прощаючись з минулим. А, може, того всього зовсім і не буде. Прочитають це і просто видалять. Так, про всяк випадок…

Скажете, у нас все добре? Та ні, у нас великі проблеми…

Антикорупція на історичному

xYppdkcQgIQІсторичний факультет відкрив свій сезон боротьби за права! Ми не дали просто так образити нашу колегу і не дамо більше ніколи образити себе. Усім потоком ми покинули заняття корумпованого і хамовитого викладача та пішли до декана на зустріч, де поставили такі вимоги: 1) Змінити викладача; 2) Проводити регулярний моніторинг якості викладання для 2\3 викладачів; 3) Забезпечити нашим наступникам та нам на 4-ому курсі вільний вибір дисциплін гарантованих нам чинними актами та положеннями.

Роман Мар’янович пообіцяв нам виконати поставлені вимоги! Також у нас тепер буде щомісячна зустріч, де ми зможемо обговорювати найважливіші питання. Діалог на факультеті розпочато. Свобода, Рівність, Студентська солідарність – те, що працює, дійте!

День потому декани історичного та філософського факультетів разом із студентами обговорювали інцидент з пані Гнатищак, яка прославилась своєю (ймовірною, ага) корупцією та презирством до студентів (це тоді, коли весь курс піднявся для захисту власної гідності), попри те, що пан Мельник дуже її захищав (цікаво, чому?), сильна позиція курсу не дала можливості довго продовжувати демагогію. Цікаво інше, головним аргументом керівника філософського факультету було те, що “мудреці завжди у меншості”, тобто щось з розряду “місце жінки на кухні”.

Ми не залишили аргументів – ми сильні, коли солідарні!

Родіон БАГАЄВ, Студентська платформа

Джерело https://vk.com/stud_plat

Фото звідти ж.

Солідарність від студентів-істориків

 

Салига Т.Ю.: “А ти що – історик?”

135272_1393745290903501_1985137606_oНасправді у ЛНУ Франка справи доволі складні. В якому сенсі? Річ у тім, що вся спільнота вузу сповідує словами ідеали Майдану. Принаймні я виїмків не зустрічав. Голосні слова про звитягу, Шевченка і Богородицю лиються безупину. Але, звужуючи проблему, коли пробуєш робити щось саме на, даруйте, “побутовому” рівні, рівні приватної відповідальності, все більше пробиваються асоціації зі словами: “Революцію зливають в унітаз”.

Останнє засідання каф. української літератури Возняка промовисто це засвідчило. Частина викладачів сумирно слідкували за проговоренням тих диких речей, що відбуваються на цій кафедрі, ініційованих завідувачем Салигою Т.Ю., який власноруч проголосувавши за пропоновані нами зміни в життєдіяльності кафедри на наступний день відмовився давати протокол викладачеві (Салига Т.Ю. “А чому я тобі маю його давати?”. Викладач “Для історії”. Салига Т.Ю. “А ти що – історик?”). І це пряма форма саботажу, яка не залежить ні від Статуту університету, ні від Трудового кодексу. Декан Ярослав Гарасим відмовився також впливати на завідувача (тут вже специфіка стосунків), така його позиція абсолютно суперечить статутним положенням. Ось вам і приклад – чи потрібні цим людям зміни?

Питання риторичне. І ще одне. Коли я в один з разів приїхав з Києва, з майдану, почув сакраментальну фразу від завідувача Салиги Т.Ю.: “Якби я (йшлося саме про нього – Б.П.) був молодий, то також поїхав би ВДАВАТИ з себе патріота”. Коментарі, думаю, зайві. В приватному просторі, друзі, робити зміни, на жаль, по-своєму складніше, ніж кидати бруківкою в беркут.

Богдан ПАСТУХ, Університетський майдан

Джерело: https://www.facebook.com/groups/252912034880929

Фото звідти ж.